У Чорнобильському заповіднику показали коней Пржевальського

У заповіднику з гумором описати щоденний розпорядок цих тварин. «Саме так виглядає життя в дикій природі, коли твій офіс має 226 тисяч гектарів: пастися, гуляти, триматися табуном і час від часу перевіряти, чи все навколо спокійно», — зазначили у заповіднику. Там також додали: «Жодних дедлайнів. Хіба що трава сама себе не з’їсть».

Коні Пржевальського — останній представник справжніх диких коней, який зберігся до наших днів. У природі вони свого часу повністю зникли, а вижили завдяки розведенню в неволі та програмам повернення у природне середовище.

У Чорнобильську зону цих тварин завезли наприкінці 1990-х років. У 1998–1999 роках сюди переселили 31 тварину з Асканії-Нової. Відтоді коні вільно пересуваються луками, узліссями та лісовими галявинами заповідника і сформували стійку популяцію.

На відміну від домашніх коней, коні Пржевальського не потребують стайні, корму від людини чи визначеного маршруту прогулянок. Вони самостійно обирають, де пастися, відпочивати та переміщатися.

Основу їхнього раціону становить рослинна їжа — насамперед трава, злаки та бобові. У поліських умовах узимку та ранньою весною, коли свіжої трави мало, коні можуть також поїдати гілки та інший деревний корм.

Тварини живуть соціальними групами. Найчастіше це так звані гареми — один дорослий жеребець, кілька кобил і лошата. Молоді самці, які ще не створили власної групи, можуть об'єднуватися в окремі «холостяцькі» табуни. Жеребець стежить за територією та небезпекою, а в разі загрози тварини збираються у щільну групу, захищаючи молодняк.

Чорнобильська історія коней Пржевальського стала прикладом того, як рідкісні тварини можуть адаптуватися до природного середовища й самостійно формувати популяцію.