Норвезький звіт поставив під сумнів швидку віддачу нових АЕС для України

Комісія, яка передала міністру енергетики Норвегії відповідний звіт, вважає, що країні не слід розпочинати масштабну підготовку до розвитку ядерної енергетики вже тепер. Причини — не лише висока вартість, а й потреба майже з нуля створювати інституції, регулювання, компетенції та систему безпеки.

Головний аргумент комісії — за поточних ринкових умов атомна енергетика в Норвегії не виглядає економічно виправданою. У документі зазначено, що ядерна генерація не є прибутковою за нинішніми прогнозами вартості. Додаються великі постійні витрати на поводження з відходами, формування регуляторної системи та тривалий горизонт окупності. Тому комісія не бачить окремих суспільно-економічних підстав для державної підтримки атомної енергетики, зокрема з міркувань енергетичної безпеки та збереження довкілля.

Для Норвегії це важливо через особливості її енергосистеми: країна спирається переважно на гідроенергетику, яка дає близько 90% виробництва електроенергії. На відміну від багатьох європейських держав, Норвегія не має потреби терміново замінювати великі обсяги викопної генерації.

У звіті наголошено, що атомна енергетика не з'явиться в країні раніше середини 2040-х років, а отже майже не вплине на досягнення кліматичних цілей до 2050 року.

Окрема проблема — ціна входу. Комісія оцінює, що атомна станція потужністю 2000 мегават із двома великими реакторами може коштувати від трохи більш як 18,5 мільярда до приблизно 32,4 мільярда євро. Оцінки для еквівалентної потужності на базі малих модульних реакторів перебувають у подібному діапазоні. У звіті також підкреслено, що в Західній Європі нині майже немає нових ядерних проєктів без державної допомоги, субсидій або механізмів зниження ризиків. Ще один висновок: для невеликої країни "мала атомна програма" може виявитися непропорційно дорогою.

Ядерна енергетика означає не лише будівництво реактора, а й створення повного циклу управління — від ліцензування і контролю до аварійної готовності, охорони об'єктів, проміжного зберігання палива та остаточного захоронення відходів. У документі наголошується, що відпрацьоване паливо потребує ізоляції в стабільних геологічних формаціях на дуже тривалий термін, а створення такого сховища вимагає великих коштів, десятиліть підготовки та роботи інституцій, здатних діяти поколіннями.

Норвегія має досвід у ядерних технологіях через дослідницькі реактори в Гальдені та К'єллері, але не має досвіду промислового виробництва електроенергії на АЕС. Це означає брак не лише операторів, а й регуляторної спроможності, освітніх програм, вузьких технічних спеціалістів, систем кризового реагування і власного ланцюга постачання. Комісія вважає, що навіть за політичного рішення країні знадобиться щонайменше 20 років від старту підготовки до запуску першої станції.

Водночас звіт не закриває тему остаточно. Комісія визнає, що в довшій перспективі ситуація може змінитися — якщо зростатиме попит на електроенергію, якщо інші безвуглецеві джерела розвиватимуться повільніше або якщо нові ядерні технології стануть дешевшими. Тому автори пропонують не запускати повноцінну ядерну програму зараз, але створити національний проєкт із розвитку компетенцій, щоб Норвегія не втратила час, якщо атом знову стане реальним варіантом.

Після передачі звіту уряд Норвегії відкрив його для громадського обговорення до 8 жовтня 2026 року, а далі вирішуватиме, яким буде наступний крок.

Для України цей звіт важливий передусім тому, що дискусія про нові атомні потужності часто зводиться до самого будівництва енергоблоків. Норвезький аналіз показує, що реальна вартість атомної енергетики значно вища: йдеться не лише про реактор, а й про модернізацію мереж, регуляторну спроможність, підготовку кадрів, системи безпеки, поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, а також довгострокові фінансові зобов'язання держави.

Якщо навіть країна зі стабільними інституціями та значними фінансовими ресурсами оцінює шлях до нової АЕС у десятиліття, це ставить під сумнів використання нових великих атомних проєктів як швидкої відповіді на нинішні енергетичні виклики України. Нові реактори не допоможуть пройти найближчі зими і не вирішать проблему дефіциту потужності навіть у середній перспективі.

Саме тому будь-які рішення про великі атомні інвестиції мають ухвалюватися не окремо, а в межах прозорого порівняння різних сценаріїв з розвитком розподіленої генерації, відновлюваних джерел енергії, накопичувачів та енергоефективності.