Норвезький звіт: нова АЕС не покриє дефіцит потужності в Україні найближчими зимами

У звіті, переданому міністру енергетики Норвегії, комісія зазначила: за поточних ринкових умов атомна генерація в країні не виглядає економічно виправданою. Ядерна енергетика не є прибутковою за нинішніх прогнозів вартості, до чого додаються великі постійні витрати на поводження з відходами, створення регуляторної системи та тривалий горизонт окупності. Тому комісія не бачить окремих суспільно-економічних підстав для державної підтримки атому, зокрема з міркувань енергетичної безпеки та збереження довкілля.

Норвегія вже спирається переважно на гідроенергетику — близько 90% виробництва електроенергії. На відміну від багатьох європейських держав, країна не має потреби терміново замінювати великі обсяги викопної генерації.

У звіті наголошується: атомна енергетика не з'явиться в Норвегії раніше середини 2040-х років, а отже майже не вплине на кліматичні цілі до 2050 року.

За оцінками комісії, АЕС потужністю 2000 мегават із двома великими реакторами коштуватиме від трохи більш як 18,5 млрд до приблизно 32,4 млрд євро. Оцінки для еквівалентної потужності на базі малих модульних реакторів перебувають у подібному діапазоні. У Західній Європі нині майже немає нових ядерних проєктів без державної допомоги, субсидій або механізмів зниження ризиків. Для невеликої країни «мала атомна програма» може виявитися непропорційно дорогою.

Ядерна енергетика означає не лише будівництво реактора, а й повний цикл управління: від ліцензування і контролю до аварійної готовності, охорони об'єктів, проміжного зберігання палива та остаточного захоронення відходів. Відпрацьоване паливо потребує ізоляції в стабільних геологічних формаціях на дуже тривалий термін, а створення такого сховища вимагає великих коштів, десятиліть підготовки та роботи інституцій, здатних діяти поколіннями.

Норвегія має дослідницькі реактори в Гальдені та К'єллері, але не має досвіду промислового виробництва електроенергії на АЕС. Це означає брак не лише операторів, а й регуляторної спроможності, освітніх програм, вузьких технічних спеціалістів, систем кризового реагування і власного ланцюга постачання. Комісія вважає, що навіть за політичного рішення країні знадобиться щонайменше 20 років від старту підготовки до запуску першої станції.

Водночас звіт не закриває тему остаточно. Комісія визнає, що в довшій перспективі ситуація може змінитися — якщо зростатиме попит на електроенергію, інші безвуглецеві джерела розвиватимуться повільніше або нові ядерні технології подешевшають. Тому автори пропонують не запускати повноцінну ядерну програму зараз, а створити національний проєкт із розвитку компетенцій. Після передачі звіту уряд Норвегії відкрив його для громадського обговорення до 8 жовтня 2026 року.

Для України цей документ важливий тим, що дискусія про нові атомні потужності часто зводиться до будівництва енергоблоків, тоді як реальна вартість атомної енергетики значно вища: йдеться і про модернізацію мереж, регуляторну спроможність, підготовку кадрів, системи безпеки, поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, і про довгострокові фінансові зобов'язання держави. Якщо навіть країна зі стабільними інституціями та значними фінансовими ресурсами оцінює шлях до нової АЕС у десятиліття, це ставить під сумнів використання нових великих атомних проєктів як швидкої відповіді на нинішні енергетичні виклики. Нові реактори не допоможуть пройти найближчі зими і не вирішать проблему дефіциту потужності навіть у середній перспективі. Рішення про великі атомні інвестиції мають ухвалюватися в межах прозорого порівняння різних сценаріїв, зокрема з розвитком розподіленої генерації, відновлюваних джерел, накопичувачів та енергоефективності.