Норвезький звіт: нові АЕС не вирішать дефіциту потужності в Україні найближчими зимами

Комісія підготувала звіт для міністра енергетики Норвегії. У документі зазначено, що за нинішніх ринкових умов атомна генерація в країні не виглядає економічно виправданою: за поточних прогнозів вартості вона не є прибутковою. Додатковими чинниками названо великі постійні витрати на поводження з відходами, створення регуляторної системи та тривалий горизонт окупності. Суспільно-економічних підстав для державної підтримки атомної енергетики, зокрема з міркувань енергетичної безпеки та збереження довкілля, комісія наразі не бачить.

Окремо враховано специфіку норвезької енергосистеми: близько 90% виробництва електроенергії там забезпечує гідроенергетика, тож необхідності терміново замінювати значні обсяги викопної генерації країна не має. За оцінками звіту, атомна енергетика не могла б з'явитися в Норвегії раніше середини 2040-х років, а отже майже не вплинула б на досягнення кліматичних цілей до 2050 року.

Комісія оцінює вартість АЕС потужністю 2000 мегават із двома великими реакторами у діапазоні від трохи більш як 18,5 млрд до приблизно 32,4 млрд євро. Для еквівалентної потужності на базі малих модульних реакторів оцінки лежать у подібному діапазоні. У звіті також наголошено, що в Західній Європі нині майже немає нових ядерних проєктів без державної допомоги, субсидій або механізмів зниження ризиків. Для невеликої країни «мала атомна програма» може виявитися непропорційно дорогою.

Автори документа нагадують, що ядерна енергетика — це не лише будівництво реактора, а й повний цикл управління: ліцензування, контроль, аварійна готовність, охорона об'єктів, проміжне зберігання палива та остаточне захоронення відходів. Відпрацьоване паливо потребує ізоляції у стабільних геологічних формаціях на дуже тривалий строк, а створення такого сховища вимагає великих коштів, десятиліть підготовки й роботи інституцій, здатних діяти поколіннями.

Норвегія має дослідницькі реактори в Гальдені та К'єллері, але досвіду промислового виробництва електроенергії на АЕС не має. Це означає брак не лише операторів, а й регуляторної спроможності, освітніх програм, вузьких технічних спеціалістів, систем кризового реагування та власного ланцюга постачання. За висновком комісії, навіть за політичного рішення країні знадобилося б щонайменше 20 років від старту підготовки до запуску першої станції.

Водночас звіт не закриває тему остаточно. Комісія визнає, що в довшій перспективі ситуація може змінитися — якщо зростатиме попит на електроенергію, інші безвуглецеві джерела розвиватимуться повільніше або нові ядерні технології подешевшають. Тому пропонується не запускати повноцінну ядерну програму зараз, а створити національний проєкт із розвитку компетенцій, щоб не втратити час, якщо атом знову стане реальним варіантом.

Після передачі звіту уряд Норвегії відкрив його для громадського обговорення до 8 жовтня 2026 року, після чого вирішуватиме про наступний крок.

Для України цей документ важливий тим, що дискусія про нові атомні потужності часто зводиться до будівництва енергоблоків, тоді як реальна вартість атомної енергетики значно вища: йдеться і про модернізацію мереж, регуляторну спроможність, підготовку кадрів, системи безпеки, поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, і про довгострокові фінансові зобов'язання держави. Якщо навіть країна зі стабільними інституціями та значними фінансовими ресурсами оцінює шлях до нової АЕС у десятиліття, це ставить під сумнів використання нових великих атомних проєктів як швидкої відповіді на нинішні енергетичні виклики України: нові реактори не допоможуть пройти найближчі зими й не розв'яжуть проблему дефіциту потужності навіть у середній перспективі. Тому рішення про великі атомні інвестиції, на думку авторів, мають ухвалюватися в межах прозорого порівняння сценаріїв з розвитком розподіленої генерації, відновлюваних джерел, накопичувачів та енергоефективності.