Стартап Fluxnium планує видобувати уран із морської води

Технологія передбачає використання полімерних волокон із великою площею поверхні. Волокна сплітають у довгі лінії та підвішують у морі за принципом інфраструктури, яку вже застосовують ферми водоростей і молюсків. Приблизно через 30−60 днів їх підіймають, уран відокремлюють і переробляють на урановий концентрат — жовтий кек. Матеріал можна повернути у воду для повторного використання. Хімію для сорбенту компанія ліцензувала у національних лабораторій Міністерства енергетики США.

За даними Агентства з ядерної енергії (NEA), торік лише 7% урану, поставленого американським операторам реакторів, мало походження зі США. «Якщо попит зростатиме так, як прогнозують, ми матимемо структурний дефіцит урану», — сказав засновник і CEO Fluxnium Джефф Грін у коментарі TechCrunch.

МАГАТЕ оцінює кількість урану в океанах приблизно у 4,5 млрд тонн, хоч концентрація становить лише близько 3,3 мікрограма на літр води. Принцип видобутку перевіряли задовго до появи Fluxnium. У програмі Міністерства енергетики США лабораторії ORNL і PNNL тестували полімерні волокна з амідоксимними групами, які зв'язують уран. Один із таких матеріалів накопичив 5,2 грама урану на кілограм сорбенту за 49 днів у природній морській воді. У 2018 році PNNL та LCW Supercritical Technologies отримали п'ять грамів жовтого кеку з урану, вилученого з морської води. «Це важлива віха», — казав тоді дослідник PNNL Гарі Гілл. «Вона показує, що цей підхід зрештою може дати комерційно привабливе ядерне паливо з океану».

У попередніх американських дослідженнях собівартість вилучення урану з морської води оцінювали у $610−830 за кілограм. Red Book 2026 відносить до розвіданих ресурсів, придатних для видобутку, понад 8,1 млн тонн наземного урану в ціновій категорії до $260/кг. У Національній лабораторії Оук-Рідж підрахували, що найбільше коштують сам сорбент та його встановлення, підйом і повторне розгортання в морі.

Матеріал поступово втрачає ефективність. У тестах PNNL після четвертого циклу повторного використання один з амідоксимних сорбентів зберіг лише 28% початкової 56-денної місткості. В іншому досліді біообростання водоростями та мікроорганізмами знижувало поглинання урану до 30% за 42 дні. «Розуміння того, як сорбенти працюють у природній морській воді, критично для надійної оцінки їхньої ефективності», — пояснював Гілл із PNNL.

Fluxnium ще має показати, скільки урану його волокна збирають у відкритому морі, скільки циклів витримують і якою буде повна собівартість роботи великої морської ферми. Для зменшення витрат порівняно з попередниками стартап збільшує площу поверхні волокон, щоб той самий обсяг матеріалу зв'язував більше урану. Фактичну ціну кілограма чи фунта свого урану компанія наразі не оприлюднила.

За даними NEA, станом на 1 січня 2025 року у світі працювало 418 комерційних ядерних реакторів, які потребують близько 64,5 тис. тонн урану на рік. До 2050 року NEA та МАГАТЕ прогнозують зростання річної потреби до 84,8−143,9 тис. тонн. Якщо вона залишиться на такому рівні, океанічного ресурсу теоретично вистачить приблизно на 31−53 тис. років.