Самосели Чорнобиля: історія згасання унікальної спільноти
Після аварії на ЧАЕС сотні літніх людей повернулися у Зону відчуження, попри заборону. Науковці зафіксували вплив такого проживання на здоров'я, а сама спільнота поступово зникає.
У квітні 1986 року з Прип'яті та навколишніх сіл евакуювали понад 116 тисяч осіб. Людям казали, що вони їдуть на кілька днів, тож вони взяли лише документи, змінний одяг та трохи їжі. Згодом з забруднених територій України, Білорусі та Росії виселили ще близько 220 тисяч людей.
Проте вже за кілька тижнів частина мешканців почала повертатися. Близько 1200 осіб, переважно похилого віку, таємно пробиралися через блокпости до своїх домівок. Їх назвали самоселами. Перші родини повернулися до сіл Черемошна та Нівецьке 21 червня 1986 року — менш ніж за два місяці після вибуху на четвертому енергоблоці.
Спочатку правоохоронці примусово вивозили самоселів, але ті поверталися знову. З часом влада пом'якшила позицію: літнім людям дозволили лишитися, вважаючи, що вони помруть щасливими у власних хатах. У 2012 році місцева адміністрація офіційно дозволила старшим самоселам доживати віку, але заборонила селитися молоді.
Поверталися переважно люди старші за 50 років. До 2015 року майже все населення Зони відчуження складали вдови віком 70–80 років.
Дослідження 2021 року, яке проаналізувало медичні та дозиметричні дані, показало, що тривале проживання у Зоні негативно вплинуло на фізичне та психічне здоров'я самоселів, спричинивши прискорене старіння. Міжнародні експерти також зафіксували у них хронічний стрес через руйнування традиційного укладу життя. Науковці наголошують: це не доводить безпечність радіації, а лише вказує, що шкода від примусового переселення може бути не менш руйнівною.
Спільнота самоселів не мала шансів на відновлення: діти тут не народжувалися, а молоді в'їзд був заборонений. Якщо у 2007 році у Зоні мешкало близько 314 самоселів, то у 2018-му — близько 130. Свіжі оцінки варіюються від 25 до кількох десятків людей. Літні люди просто старіли та йшли з життя природним шляхом, а замінити їх не було кому.
Однією з останніх представниць спільноти є 100-річна Марія Чала, яка після аварії відмовилася покидати свій будинок у селі Куповате та досі мешкає там зі своєю 74-річною донькою.
