Зорин без світла: як місцевий житель роздав сонячні панелі сусідам

Село Зорин, що в Дитятківському старостинському окрузі Іванківської громади, розташоване за сім кілометрів від Чорнобильської зони. У перші тижні повномасштабної війни російські війська не зайшли в сам населений пункт, але лінії електропередач були пошкоджені, і люди сиділи без світла.

Олександр Царенок перебрався в Зорин з Києва ще 2015 року. Купив стару хату для риболовлі, а згодом звільнився з роботи й оселився тут остаточно. Він привіз з Німеччини три фури сонячних панелей, які європейські підприємства продавали на аукціонах за мізерні гроші, і змонтував власну станцію потужністю спочатку 1 кВт, а потім поступово збільшив до 30 кВт. У будинку все працює від електрики: опалення, плита, техніка. Улітку надлишки продають за зеленим тарифом.

Коли зникло центральне електропостачання, Олександр вирішив не чекати, поки сусіди прийдуть просити зарядити телефони. Він почав роздавати панелі — по три штуки на господарство. Кожна мала робочу напругу 70 вольт, трьох вистачало, щоб отримати звичні 220. Чоловік малював схеми підключення і вів список: загалом панелі отримала 71 родина. Пізніше, коли обладнання почали псувати (хтось неправильно під’єднав, хтось використав генератор), він установив заставу в 600 гривень. Повернули близько 75% панелей, 10% були пошкоджені, решту досі не забрав через виїзд власників.

Окрему станцію в сусідньому Горностайполі Олександр повністю розібрав і передав місцевому геріатричному пансіонату. Електрик підключив її за день — і літні люди отримали хоч якесь освітлення та змогу заряджати телефони. Коли світло відновили, панелі забрали, але станцію так і не відновили.

Після деокупації області Олександр зіткнувся з новою проблемою: за 500 метрів від хати — стихійне сміттєзвалище, яке час від часу підпалюють. Вогонь перекидався на суху траву і плавив сонячні батареї. Косити бур’яни самотужки важко, тож чоловік вирішив завести худобу. Спочатку думав про овець, але не знайшов, де купити. Кози стрибають по панелях і розбивають їх. Зупинився на коровах.

Коли після війни до села приїхали благодійники й запитали, чим допомогти, Олександр попросив корову. Ті посміялися, але заявку прийняли — і тварина з’явилася. Тепер у нього шість корів. Він пройшов курси зоотехніка, використовує доїльні апарати. Молоко возить на місцеву сироварню електромобілем, узятим у лізинг: за підрахунками, це вигідніше, ніж обслуговувати бензинову машину.

Для випасу Олександр замовив спеціальні нашийники з GPS. Через застосунок на смартфоні встановлює віртуальні межі: якщо корова виходить за них, система спочатку подає звуковий сигнал, а потім б’є невеликим розрядом струму. Місцева влада не дозволяє ставити звичайний електропастух, бо це вважають самовільним захопленням землі.

Окрім корів, чоловік тримає чотири вулики. Раніше було 15, але у 2023 році аграрії обробили поля хімією, і бджоли загинули. Кролів, яких розводив раніше, під час окупації пороздавав багатодітним родинам — не було чим годувати.

«У селі мені подобається. Маємо не такі великі прибутки, але нам вистачає. Живемо потихеньку. Головне, щоб не заважали», — каже Олександр.