Інвазійні види риб захоплюють Дніпро: чи можна відновити баланс

За словами професора-іхтіолога Олега Маренкова, зміна рибної «демографії» Дніпра зумовлена комплексом факторів. Після будівництва каскаду водосховищ річка перетворилася на ланцюг водойм зі слабкою течією, що спричиняє цвітіння води та зникнення типових річкових біотопів. Натомість з’явилися мілководні затоки та зарості водної рослинності.

У минулому столітті водойми активно зариблювали цінною рибою — білим амуром та строкатим товстолобиком. Разом із ними до Дніпра випадково потрапив чебачок амурський, який пристосувався до місцевих умов і активно розмножується. Окремим чинником є безвідповідальність акваріумістів, які випускають риб у природні водойми. Більшість таких видів гине взимку від холоду, але поблизу ТЕС чи АЕС, де вода тепліша, вони можуть створювати популяції.

Саме через зариблення до вод України потрапив сріблястий карась, який поступово витіснив золотого карася і тепер є лідером у вилові у водосховищах Дніпра. Для риби-голки, бичків, тюльки та інших понто-каспійських видів розселенню вгору по Дніпру посприяло зникнення порогів, які раніше стримували їхнє поширення.

Точкою «експансії» сонячного окуня став затоплений кар’єр біля села Пашена Балка у Дніпропетровській області. Вид, що походить з Північної Америки, успішно пристосувався: робить поглиблення на мілководді, відкладає ікру та охороняє потомство.

Швидкість поширення інвазійних видів вражає: сонячний окунь долає близько 32 км на рік, риба-голка — 52 км. Втім, ці цифри стосуються певних умов і періодів, уточнює науковець. Головна причина успіху — біологічні особливості вселенців.

«Сонячний окунь може почати нерестувати на другий-третій рік життя. Риба-голка уже на другий рік нерестує. І ці риби можуть нереститися протягом тривалого періоду кількома порціями. Крім того, сонячний окунь та риба-голка толерантні до коливань температур, кисню та мінералізації води», — зазначив Олег Маренков.

Інвазійні види конкурують з аборигенними за їжу, а сонячний окунь, будучи всеїдним, нищить ікру та личинки інших риб. «Найбільшу проблему сонячний окунь створює для молоді плітки, ляща, пласкирки. Ці риби рано нерестують. Поки відбувається їхній нерест, вселенці ще не йдуть на нерест і можуть споживати ікру, яку відклали ці аборигенні види риб», — пояснив професор.

Водночас інвазійні риби можуть бути кормом для хижаків, тож їхній вплив на водойми поки не критичний, але може посилитися зі зростанням популяції.

За словами науковця, викорінити чужоземні види вкрай складно, тому варто зосередитися на контролі їхньої чисельності. Серед корисних заходів — раннє виявлення нових видів, заборона штучного випуску риби та перенесення її між водоймами.

«Необхідно контролювати чисельність найбільш небезпечних видів та найголовніше — відновлювати природні біотопи, які звичні для аборигенних видів риб та будуть сприяти їхньому нересту. Тобто, варто створювати умови, які сприятливі для розмноження наших видів риб», — наголосив іхтіолог.

Прикладом вдалих заходів він назвав заборону Держрибагентства на весняний вилов щуки. Проте в цей період можлива загибель ікри через падіння рівня води. Ситуацію можуть виправити штучні нерестовища, а мальки щуки як хижаки під’їдали б інвазійні види, зокрема сонячного окуня та амурського чебачка.

За даними ООН, лише з 1970-х років у світі зникло 80% прісноводної риби. Основними чинниками стали забруднення та створення бар’єрів на шляху природних течій річок.