Bloomberg: США втратили фокус на ядерній програмі Ірану через кризу в Ормузькій протоці

Про це пише оглядач Марк Чемпіон для Bloomberg Opinion.

За його даними, після червневого меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном обіцяні 60 днів переговорів щодо збагачення урану так і не розпочалися, а відведений для них термін давно минув.

Коли 28 лютого розпочалася війна, врегулювання ядерного питання називали однією з головних цілей американо-ізраїльської атаки. Насправді ж ставка була виключно на зміну режиму. Ця ставка провалилася, і відтоді Вашингтон не виробив окремої стратегії щодо ядерної програми Ірану.

До початку війни ядерне питання було в центрі уваги: у Женеві тривали переговори між США та Іраном. Їх раптово перервав удар, унаслідок якого загинув тодішній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Це стало початком конфлікту.

Тепер головним завданням стала нагальніша проблема — відкриття Ормузької протоки. «Ядерної угоди може й не бути», — сказав у неділю в ефірі ABC «This Week» міністр енергетики США Кріс Райт. За його словами, адміністрація натомість може просто знищити відповідні потужності. «Угода може дістатися вже наступній адміністрації Ірану. Ми цього просто не знаємо», — додав він.

Чемпіон погоджується, що Ірану не можна дозволити отримати ядерну зброю: стримування дало б імунітет репресивному режиму, а також могло підштовхнути Саудівську Аравію, Туреччину та Об'єднані Арабські Емірати до власних перегонів.

Автор нагадує, що підозри у нещирості покійного верховного лідера Ірану виправдовували понад десятиліття тиску. Він видав фетву з обіцянкою не розробляти ядерну зброю, але цього не вистачило. Тиск привів до укладення у 2015 році Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA), який передбачав жорсткі інспекції та майже повністю обмежував запаси й виробництво збагаченого урану.

Головною вадою JCPOA Чемпіон називає обмежений термін дії окремих положень — від 10 до 15 років. На його думку, коли цей термін наближався до завершення, потрібно було домагатися перегляду та продовження угоди, а не одностороннього виходу з неї. Трамп вийшов з угоди у 2018 році; після цього Тегеран також відмовився від зобов'язань і почав збагачувати уран у більших обсягах і до вищого рівня, ніж будь-коли раніше.

Ризик «часткового успіху» полягав у тому, що Іран побачив свою нездатність захистити ядерні об'єкти від ударів, але наземної операції, яка унеможливила б їхнє відновлення, не відбулося. Це могло лише підштовхнути Тегеран до створення власного ядерного стримування.

Ізраїль уже за пів року після заяви Трампа про те, що іранську програму збагачення урану «знищено», хотів «довести справу до кінця». Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу переконував у Білому домі, що потрібен масований удар, який мав би спричинити зміну режиму. Чемпіон вважає, що удари були невиправданими не з моральних чи правових міркувань, а тому що було очевидно: вони не приведуть до успіху.

Усі попередні президенти США з 1979 року уникали такого сценарію, оскільки знали, що першим кроком Ірану неминуче стане блокування Ормузької протоки. Через зрив судноплавства іранське керівництво отримало міжнародний важіль впливу та засіб стримування, яких раніше не мало.

«Іранці розумні. Вони переводять усю дискусію на Ормузьку протоку», — заявив 2 вересня в подкасті Тель-Авівського Інституту досліджень національної безпеки колишній начальник військової розвідки Ізраїлю генерал-майор Тамір Хайман, який тепер очолює цю організацію. За його словами, США «співпрацюють у цьому напрямі й зосереджуються на Ормузькій протоці, а поки ми це робимо, ми втрачаємо з поля зору головне. А головне це ядерний аспект».

Чемпіон визнає, що не має доказів того, що Іран зараз прагне перевести свою ядерну програму на військові рейки або свідомо використовує тему Ормузької протоки для відволікання уваги. На його думку, контроль над протокою цінний для Тегерана сам по собі. Проте дискусія всередині іранської еліти про доцільність створення власного ядерного стримування вже вийшла у публічну площину: прихильники посилаються на приклад Північної Кореї, яку ніхто не чіпає, тоді як Україна та Іран лежать у руїнах.

Новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї, за словами автора, може вважати, що переховується, отримав поранення та оплакує загибель батька і членів родини саме через відсутність у Ірану ядерної зброї. У нього залишається два шляхи: капітулювати перед США або протриматися достатньо довго, щоб досягти ядерного прориву.

Питання Ормузької протоки все одно доведеться вирішувати — це ціна помилки, якої Трамп припустився, розпочавши війну в лютому. Головний підсумок дій президента з 2018 року, на думку автора, в іншому: іранське ядерне питання не стало більш вирішеним, а стало небезпечнішим і тепер із більшою ймовірністю може призвести до гонки ядерних озброєнь.

Через пів року після початку війни конфлікт без чіткого завершення залишився одним із головних наслідків кампанії США та Ізраїлю проти Ірану. Тегеран не капітулював, судноплавство через Ормузьку протоку є серйозно порушеним, а перспективи завершення бойових дій невизначені. Іранська ядерна програма після ударів не зникла з міжнародного порядку денного: у вересні МАГАТЕ вперше за 20 років передало це питання до Ради Безпеки ООН, а раніше з'явилися дані про можливе відновлення ядерних об'єктів Ірану.