Тактична ядерна зброя: інструмент шантажу чи військовий засіб?

Тактичні ядерні боєприпаси суттєво поступаються за потужністю стратегічним. Їхня сила варіюється від часток кілотонни до кількох десятків кілотонн. Для порівняння, бомба, скинута на Хіросіму, мала потужність близько 15 кілотонн. Тобто найпотужніші тактичні заряди можна порівняти з нею, тоді як найслабші здатні вразити територію в кілька кварталів.

Термін «тактична» вказує на ціль застосування: не місто, а оборонні вузли, скупчення техніки чи переправи. Носіями таких зарядів виступають оперативно-тактичні комплекси типу «Іскандер» (дальність до 500 км), авіаційні бомби та крилаті ракети. Окремих ядерних пускових установок не існує: з однієї машини може запускатися як звичайна, так і ядерна ракета.

Ключова проблема полягає в неможливості визначити тип боєголовки до підриву. Супутники раннього попередження фіксують пуск миттєво, але не можуть ідентифікувати начинку. Політ на дистанцію 100-300 км триває лише кілька хвилин, тому інформація про ядерний характер удару з'явиться вже після детонації.

Наслідки застосування тактичного заряду потужністю 20 кілотонн при повітряному підриві: знищення техніки та живої сили в радіусі кількох кілометрів, вихід з ладу оптики, електромагнітний імпульс та порушення зв'язку. Водночас піхота в укриттях може вижити. Наземний підрив додатково спричиняє тривале радіоактивне зараження місцевості.

Радянська військова доктрина передбачала використання ядерного удару для створення пролому в обороні, через який мали проходити механізовані колони. Ця схема була ефективною лише проти щільної оборони з досяжним тилом. Сучасний фронт має розтягнуту структуру без єдиного вразливого вузла. Зона дії безпілотників простягається на 20 км углиб позицій і збережеться після вибуху. Штурмовим групам доведеться долати цю зону, а також радіоактивно забруднену територію, що ставить під сумнів доцільність такого удару.

Таким чином, тактична ядерна зброя нині є інструментом політичного шантажу, а не вирішенням оперативних завдань. Протидією цьому тиску слугують розосередження військ, укриття, цифрове управління та уникнення великих скупчень особового складу й техніки.

Застосування такої зброї не змінить ситуацію на фронті, але матиме довготривалі наслідки для країни, що її використає, закріпивши за нею статус держави-терориста.