Оглядач Bloomberg: США втратили фокус на ядерній програмі Ірану

За словами автора, після червневого меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном обіцяні 60 днів переговорів щодо збагачення урану так і не розпочалися, а відведений термін давно минув.

28 лютого почалася війна. Врегулювання ядерного питання тоді називали однією з головних цілей американо-ізраїльської атаки, але фактично ставка була на зміну режиму. Вона провалилася, і відтоді Вашингтон не виробив окремої стратегії щодо іранської ядерної програми.

До початку війни ядерне питання було в центрі уваги: у Женеві тривали переговори між США та Іраном, які раптово перервав удар, унаслідок якого загинув тодішній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Це стало початком конфлікту.

Тепер головним завданням стало відкриття Ормузької протоки. «Ядерної угоди може й не бути», — сказав у неділю в ефірі ABC «This Week» міністр енергетики США Кріс Райт. За його словами, адміністрація натомість може просто знищити відповідні потужності. «Угода може дістатися вже наступній адміністрації Ірану. Ми цього просто не знаємо», — сказав він.

Автор погоджується, що Ірану не можна дозволити отримати ядерну зброю. Ядерне стримування дало б імунітет репресивному режиму, а також могло б підштовхнути Саудівську Аравію, Туреччину та Об'єднані Арабські Емірати до власних перегонів.

Загроза поширення була настільки серйозною, що підозри у нещирості покійного верховного лідера виправдовували понад десятиліття тиску. Він видав фетву з обіцянкою не розробляти ядерну зброю, але цього не вистачило. Тиск привів до укладення у 2015 році Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA), який передбачав жорсткі інспекції та майже повністю обмежував запаси й виробництво збагаченого урану.

Головною вадою угоди Чемпіон називає обмежений термін дії окремих положень — від 10 до 15 років. На його думку, коли цей термін наближався до завершення, потрібно було домагатися перегляду та продовження, а не одностороннього виходу. Трамп вийшов з угоди у 2018 році; після цього Тегеран відмовився від своїх зобов'язань і почав збагачувати уран у більших обсягах і до вищого рівня, ніж будь-коли раніше.

Автор зазначає, що Іран побачив свою нездатність захистити ядерні об'єкти від ударів, але наземної операції, яка унеможливила б їхнє відновлення, не відбулося. Ізраїль уже за пів року після заяви Трампа про «знищення» іранської програми збагачення хотів «довести справу до кінця». Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу переконував у Білому домі, що потрібен масований удар, який спричинив би зміну режиму.

Чемпіон вважає, що удари були невиправданими не з моральних чи правових міркувань, а тому що було очевидно: вони не приведуть до успіху. Усі президенти США з 1979 року уникали такого сценарію, знаючи, що першим кроком Ірану стане блокування Ормузької протоки для міжнародного судноплавства, що матиме наслідки для світової економіки.

«Іранці розумні. Вони переводять усю дискусію на Ормузьку протоку», — заявив 2 вересня в подкасті Тель-Авівського Інституту досліджень національної безпеки колишній начальник військової розвідки Ізраїлю генерал-майор Тамір Хайман, який тепер очолює цю організацію. За його словами, США «співпрацюють у цьому напрямі й зосереджуються на Ормузькій протоці, а поки ми це робимо, ми втрачаємо з поля зору головне. А головне це ядерний аспект».

Чемпіон визнає, що не має доказів свідомого відволікання уваги Тегераном, і вважає, що контроль над протокою цінний для Ірану сам по собі. Водночас дискусія всередині іранської еліти про доцільність власного ядерного стримування вже вийшла у публічну площину. Її прихильники посилаються на приклад Північної Кореї, яку ніхто не чіпає, тоді як Україна та Іран лежать у руїнах.

Новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї, за словами автора, може вважати, що переховується, отримав поранення та оплакує загибель батька і членів родини саме через відсутність у Ірану ядерної зброї. У нього залишається два шляхи: капітулювати перед США або протриматися достатньо довго, щоб досягти ядерного прориву.

Питання Ормузької протоки все одно доведеться вирішувати — це ціна помилки, якої Трамп припустився, розпочавши війну в лютому. Головний підсумок дій президента з 2018 року, на думку автора, в іншому: іранське ядерне питання не стало більш вирішеним, а стало небезпечнішим і тепер із більшою ймовірністю може призвести до гонки ядерних озброєнь.

Через пів року після початку війни конфлікт без чіткого завершення залишається одним із головних наслідків кампанії США та Ізраїлю проти Ірану. Тегеран не капітулював, судноплавство через Ормузьку протоку серйозно порушене, а перспективи завершення бойових дій невизначені. Іранська ядерна програма після ударів не зникла з порядку денного: у вересні МАГАТЕ вперше за 20 років передало це питання до Ради Безпеки ООН, а раніше з'явилися дані про можливе відновлення ядерних об'єктів Ірану.